Пішов Сашко Положинського служити у військо. Поставили чаcовим охороняти кордони України на острові Тузла. Впіймав він ворожого лазутчика. А той і каже до нього "Відпусти мене Сашко, я ж твій брат, репер, Децелом звуть". "Он ти який тепер, брат кажеш, - відповів Сашко, - впізнав мене. А колись навіть не здоровався. Не відпущу я тебе, а сдам у Штаб, як ворожого шпійона. А мені за це нагороду дадуть, і запишу я на неї дємбєльського альбома."

Охороняв якось єфрейтор Сашко Положинський Державний Кордон на острові Тузла. Зловив він ворожого лазутчика Децла, і почав його зв"язувати. Тут підходять два рядових Фагот і Фоззі. І кажуть йому глузуючи - "Що маєш час, маєш натхнення?" "Ні! - суворо відповідає Сашко. - Я маю тартак!"

Стояли якось в наряді по охороні Державного Кордону на українському острові Тузла троє товаришів - рядові Фагот, Фоззі і молодший сержант Сашко Положинський. Затримали порушника кордоту Децела. І стали над ним знущатись. "Давайте хлопці, - каже Фагот, - його дреди відріжемо". "Ні, - мовить Фоззі, - краще штани йому ушиємо" І так підколювали біднягу дуже довго, доки не вмішався Сашко. "Хлопці це ж наш брат, репер - давайте його відпустимо". "НЕ НАДО МЕНЯ ОПУСКАТЬ!!!" - заволав Децел.

Одного разу, охороняючи кордони України сержант Сашко Положинський взяв у полон російського вояка. "О, дивись, так то ж Децл..." - здивовано промовив Сашко - "Що ти тут робиш?". "А что ты сделал для Хип-Хопа в свои годы???" - суворо спитав Децл. І задумався Сашко, і відпустив Децела...

Якось при охороні Державного Кордону на острові Тузла старший сержант Сашко Положинський і рядові Фагот і Фоззі затримали порушника - рядового стройбатівця Російської Армії Децела. "Ну що, - каже Фагот, - давай тепер співай свою пісню - Аты-Баты мы уже солдаты" "Ой хлопці, так то ж не я співаю, - запинаючись відповідає Децл, -то співає той... цей,... як його,... чоловік Анжеліки Варум... і "Отпетые мошенники". "Всі ви там "отпєтиє мошеннікі", - меланхолійно каже Сашко.

Взяли якось два українських бійця Фагот і Фоззі у полон ворожого солдата Децела. "Дивись, - кажуть, - що ви тут наробили. Дамбу якусь насипали. Тепер ніде рибі проплисти і пташці пролетіти. Бери тепер назад все відкопуй." Почав Децл копати і втомився дуже, сів на пеньочок покурити і пісеньку співає. "А що, - питає Фагот, - вояче ти такий сумний" "І нащо вони ту дамбу накидали. От гражданку згадую, як добре було. ВЄЧЄРІНКА У ДЕЦЕЛА НА ДАЧЕ..." "Гей дачник! ВОТ БУДЄТ ЛЄТО ПОЄДЄМ НА ДАЧУ, а зараз - В РУКИ ЛОПАТУ, і вперед... О ВЕРІ ФАЙНА УКРАЇНА"

Знову прапорщик Сашко та солдати Фагот і Фаззі затримали порушників Децела та його Шефа. "Хлопці відпустіть нас,- став благати Децл, - ми вам гарну пісеньку заспіваємо". Давайте співайте тільки гарну українську, а не вашу кацапську. І сіли Децл з Шефом біля ватри і затягнули на два голоси старовинну жовнірську пісню "На війні усі солдати покидають шанці і танцюють по приколу божевільні танці" І розм"якло серце у суворих козаків і відпустили вони Децела.

В ті старі часи, як прапорщик Сашко Положинський був ще молодим салагою, стояв він на тумбочці. Підходить до нього старослужащий. "Неправильну, - каже, - ти товаришу Сашко пісню про мене співаєш". "Як неправильну? - Здивувався Сашко. - Ви ж самі казали, що Вам подобається слухати на ніч пісеньку "Дід Юхим" під неї так добре засинати... "Так, але тепер я вже не Дід Юхим, я - ДЄМБЄЛЬ ЮХИМ! Приказ вийшов!"

Сидить на штабній гаупвахті Децл і каже своєму сокамернику. "От товаришу Шеф скоро відпустять нас з полону, я дємбульнуся і хочу стати продюсером. жіночої реп-команди "Білий чоколяд". Хочу якось загладити свою вину перед українським народом, скільки ж ми їм лиха за всю історію наробили, а тепер ще та дамба... От Ви родом з України товаришу Шеф, і як натуралізований москаль допоможіть мені з українським репертуаром для дівчат." "Є в мене одна чумова хіп-хопівська річ про важку долю афроукраїнки. "ОЙ ЧОРНА Я СІ ЧОРНА" називається."

Вирішили два рядових Фагот і Фоззі піти в самоволку. А куди на тій Тузлі підеш, на весь острів 3 столітніх баби, та й навіть самогонки доброї нема. "Попливли, - каже Фагот, - на Кубань, там дівчата гарні." Перепливли, заходять в станицю, а на зустріч місцеві хлопці йдут. "Ви хто такі!" - питають. "Та ми кубанські козаки Фагот і Фоззі." "Брешете! Не буває у козаків таких поганих імен. Ви мабуть москалі!" І добряче нам"яли їм боки.

Добудували таки москалі свою дамбу. Прокидається вранці Фоззі, тяжко йому після важкого наряду, не виспався, не проспався. Дивиться у вікно: "О! А МОРЕ ДЕ???"